Коротко
Зараз може бути важко дивитися кіно, слухати музику, читати чи споживати контент у будь-якій іншій формі. Не буду розгорнуто пояснювати, чому.
Та я насмілюся дати пораду. Подивіться або ж передивіться “Безславні виродки” від Квентіна Тарантіно.
Цей фільм неочікувано став для мене терапевтичним.
Вікі: Терап́ія (синонім: лікування) — процес, бажаною метою якого є полегшення, зняття чи усунення симптомів і проявів того чи іншого захворювання, патологічного стану чи іншого порушення життєдіяльності, нормалізація порушених процесів життєдіяльності і одужання, відновлення здоров’я.
Він тимчасово зняв мені постійну напругу, пов’язану з війною. Це кіно жорстоке, криваве, яскраве у всіх сенсах цього слова і наповнене специфічним чорним гумором, тобто загалом – подібне до нашої дійсності.
Воно одночасно достатньо фентезійне, щоб не було занадто боляче, і достатньо близьке до наших переживань, емоцій та бажань. Особливо до бажань.
Деякі бажання сучасних українців Квентін ілюструє і втамовує досхочу, наче дає напитися спраглому.
Серйозно, подивіться і відчуйте це.
Розгорнуто (і зі спойлерами)
Про аналогії між Путіним та Гітлером не говорив тільки лінивий. Як і про порівняння геноциду євреїв нацистами та винищення українців москалями (враховуючи вторгнення 24 лютого та нашу попередню історію).
Тарантіно зображає єврейські страждання, лють та помсту.
І Божечки ти мій, як же до серця лягають події фільму, коли у голові автоматично “нацисти” замінюються на “рашистів”, а євреї на українців.
Вся промова Альдо “Апачі” до Виродків: “Я подолав цей шлях… не вчити рашистів гуманізму. Вони не знають гуманізму. Вони солдати у придурка, який ненавидить і вирізає українців. Їх потрібно вбивати. Ми будемо жорстокі до росіян. Вони знайдуть докази нашої жорстокості на розчавлених, спотворених і порізаних трупах своїх братів, які ми залишимо”.
Обличчя українки, типової конотопської відьми, що зловісно сміється з екрану кінотеатру. Вогонь. Багато вогню. І автоматні черги туди, куди потрібно, навіть коли вже трохи занадто. Бо наша русофобія ніколи не може бути достатньою.
Знамените: “Як поїдеш додому після війни, то мабуть не дуже носитимеш свою рашистську уніформу? Ні?.. І це мене не влаштовує. Без твоєї уніформи ніхто не второпає, що ти рашист. А от мій презент ти зняти не зможеш.” І вирізання символу “Z” на лобі, аби ніхто після війни не сплутав рашиста з людиною.
Тут багато всього. Тобто справді багато всього.
Про нашу ненависть і нетерпимість до ворога. Про те, щоб ми нарешті припинили кляті пошуки “хароших рускіх”. Про наше ставлення до них після перемоги. Про дискусії щодо створення особливого загону месників за прикладом подібного єврейського, що буде винищувати російських військових злочинців. Бо не можна прощати, і забувати не можна. Кожного рашиста має знайти його доля, хай навіть він зніме свою форму.
Остання репліка фільму: “А ти знаєш, Утівіч? Здається, я створив свій маленький шедевр” – наче звертається до нас Тарантіно з екрану.
Я вдячний йому і переконаний, що він таки створив свій маленький шедевр.
